3

11

субота, 18 лютого 2017 р.

Діжон очима Ірини Плескач

Франція надто велика і різнопланова країна, щоб побачити лише Париж і померти. Після кількох днів у місті Монмартра та Єлисейських полів можна собі дозволити вибратися в менш розрекламовані місця. Скажімо, відносно недалеко від столиці розкинулось бургундське містечко з назвою Діжон. Воно цілком гідне, аби його відвідали, і здатне приємно дивувати. Не дарма кажуть: маленьке, та вдатненьке.
 
Діжон є осередком історичних об'єктів і цікавих історій. Тут народився той самий відомий архітектор Гюстав Ейфель, а в головному готелі під назвою «Ля Клош» свого часу зупинялися такі знаменитості, як Наполеон, Сен-Санс, Роден, де Фюнес, Грейс Келлі та багато інших. Працівники готелю залюбки похваляться гостьовою книгою з автографами і розкажуть цікаві легенди, само собою, доповнені та прикрашені за довгі роки переповідань. Однак усе тільки починається. За межами готелю на вас чекає безліч пам'яток, а також вузькі вулички і затишні площі, які регулярно використовують для кінозйомок, романтичних прогулянок і пошуків натхнення.
У туристичному бюро біля центрального вокзалу можна безкоштовно взяти опис найбільш популярного і, мабуть, пізнавального маршруту історичною частиною міста. Екскурсія називається «Слід сови» («Le Parcours de la Chouette»), і вона приваблива тим, що роль гіда бере на себе сова – діжонський символ і талісман. Вона спрямовує тисячі мандрівників від однієї пам'ятки до іншої за допомогою металевих покажчиків, вмонтованих у бруківку. На кожному з них завбачливо вигравіювано цифру, за якою можна не тільки легко зорієнтуватися на місцевості, але й прочитати історичну довідку у згаданій брошурі.

Шлях слідами сови починається в міському громадському саду з резервуаром для води, який ще 1840 року побудував інженер Анрі Дарсі. На його честь назвали не тільки це місце, але й центральну площу. Скульптура білого ведмедя тут – данина поваги скульпторові-анімалісту Франсуа Помпону, чиї роботи можна подивитися в Музеї образотворчих мистецтв, що неподалік. Але поки ми підемо далі за маршрутом до арки Порт-Гійом. Колись вона була частиною оборонних споруд, а нині є початком однієї з найбільш велелюдних торговельних артерій міста – вулиці Ліберте, тобто Свободи. Далі за аркою стоїть історична будівля поштамту і критий ринок, зведений на місці галереї колишнього монастиря якобінців. Щовівторка, четверга, п'ятниці та суботи тут панує неабияке пожвавлення, тож заодно можна непогано скупитися. Або ж одразу пройти на площу Франсуа Рюда – своєрідний символ міста. Примітно, що тутешні жителі часто називають її «Барезі» – від слова «Bareuzai», яке давньою бургундською говіркою означає «рожева панчоха». Річ у тім, що водограй у центрі площі прикрашено статуєю давильника винограду, а у представників цього ремесла панчохи з часом ставали рожевими – ось як виникла незвичайна назва.
Видивляючись картинки на бруківці, прямуємо до церкви Нотр-Дам. Фасад її увінчано годинником «Жакмар» з чотирма скульптурами. Коли встановлювали композицію 1383 року, Жакмар був самотній, у 17-му столітті йому «подарували» дружину Жаклін, у 18-му – сина Жакліне, а в 19-му – ще й дочку Жаклінет. Переживши таке серйозне поповнення в сімействі, годинник і нині показує точний час і відбиває кожні чверть години. Крім того, на стінах Нотр-Даму розмістилася культова фігурка сови, якій уже декілька століть довіряють виконання заповітних бажань. На жаль, загальна любов не вберегла скульптуру, 2001 року їй відбили лівий бік. Народному обуренню тоді не було меж, тому після реставрації кам'яну птаху охороняють і вдень і вночі. Утім, це не завадить прикласти до неї ліву руку і помріяти – все обов'язково збудеться.

Далі на нас чекають дім Мільєра, особняк Воге, церква Сен-Мішель, Барська вежа, Палац правосуддя, площа Визволення і типові особняки діжонських парламентаріїв. Але це якраз той випадок, коли краще один раз побачити. Загалом прогулянка складається з 22 пунктів і розрахована майже на півтори години. Однак потім, зазвичай, хочеться ще і ще насолоджуватися атмосферою давнини в поєднанні із затишною провінційністю симпатичних внутрішніх двориків і кольорових дахів із черепиці. Продовжити екскурсію можна і далі за брошурою сови, яка пропонує три додаткових маршрути для ознайомлення з кварталами Руссо, Золя та Мойсея. Детальний опис, наочна карта і написання назв вулиць російською та французькою мовами допоможуть не заблукати і легко повернутися в центр.

Ще одним приємним фактом є те, що тут безліч невеликих ресторанчиків, де можна відчувати себе як удома навіть з нульовим знанням французької мови. Господарі, яких не балує столичний потік відвідувачів, почастують незабутнім обідом або вечерею, а місцева кухня здивує смаками навіть вибагливих гурманів. Наприклад, равлики по-бургундському (Escargot de Bourgogne) так міцно увійшли в історію, що без них не обходяться навіть листівки з міськими краєвидами. Ціни теж різноманітні, причому як на равликів, так і на поштівки з їхнім зображенням. Варто зазирнути в кілька місць, щоб вибрати відповідно до свого смаку і гаманця.

Під час поїздки також треба пам'ятати, що Діжон славиться чудовою гірчицею. Виїхати без неї практично нереально, адже вона продається у всіх крамницях, а велика кількість сортів та упаковок рано чи пізно привертає увагу навіть незацікавленої людини. Гірчицю тут доповнюють смаками манго, імбиру, спецій, червоного вина, апельсинів, чебрецю та інших незвичних добавок. Це не тільки гарний сувенір для родичів і друзів, але й гідний трофей в особисті запаси. І якщо ви любите гірчицю, то її діжонської інтерпретації вам потім дуже не вистачатиме, як і затишку цього маленького бургундського містечка. Тож для багатьох гостей повторний візит – лише питання часу.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Оставляйте свои комментарии

ПОДЕЛИСЬ

Стрелки

бесплатная раскрутка сайта Карта сайта