3

11

неділя, 4 червня 2017 р.

Ми там були: Прага

Де віднайти найвужчий у Чехії готель «Clementin» завширшки всього близько 3 метрів, як вибрати між Pilsner Urquel, Krušovice і Gambrinus, коли годувати золотих коропів і чому 91-ий трамвай не такий як усі? Про це і не тільки дізналася Ельвіра Матросова. І, попри те, що це місто стоїть на Влтаві (дослівно wilth-ahwa – дика вода), воно аристократичне, стримане, спокійне, хоча і далеке від пуританства. 
 
Аромат хмелю, здоби і кави навкруги – незаперечна ознака того, що Прага з радістю стане потурати всім туристичним слабостям. Тож тримайтеся!
Ще задовго до прибуття Чехія мені вже подобалась. По-перше, вона любить виділятись: виявляється, її кордони видно із супутника з висоти дев'ятисот кілометрів – точно по периметру країну огортають гірські хребти, по-друге – зблизька вона теж нівроку, по-третє...

По-третє, ця країна сподобалася мені суто фонетично. Гортаючи потертого путівника, який завдяки щасливому випадку завалявся саме під моїм сидінням, я посилено артикулювала величезну кількість шиплячих і наголосів. Найвища гора – Сніжка (Sněžka), кондитерська називається майже, як наша «цукерня» – «cukrárna», а кав'ярня – каварна (kavárna). Щоправда, літак чомусь значився, як «letadlo». Утім, після прискіпливого огляду салону «Czech Airline» я усвідомила, що чехи таки щось тямлять у цьому житті і, ймовірно, не позбавлені іронії. Підтвердження цього не забарилося, і ми почули в готелі:
– Dobré ráno! (доброго ранку)
Розбираючи ключ-карти, ми намагались позіханнями висловити усміхненим працівникам на рецепції, що «рано» і «добре» в одному реченні – це несправедливо і є блюзнірством, надто ж після майже годинної поїздки від аеропорту Вацлава Гавела громадським транспортом. Майте на увазі, віддаленість головних повітряних воріт столиці від центру – приблизно сімнадцять кілометрів, тож, якщо це ваша перша мандрівка до Праги, розумніше замовити таксі телефоном (1 км ~ 25 крон, або 1 долар). До машин в аеропорту варто підходити, тільки якщо ви улюблений син Рокфеллера.
Що ж, збагатившись у готелі інформацією про обмінний пункт «просто за рогом» і накресливши на мапі декілька несміливих пунктирних ліній, ми вирушили знайомитися з містом. Благо, чехи навіть зранку були досить життєрадісними і готовими прийти на допомогу. Мабуть, нація вичерпала запас смутку, породивши рефлексивного Мілана Кундеру. А почувши в метро протяжне «Як се маш? Дьєкуї, добрже» – не змогла стримати усмішок і наша сонна компанія. Подібність чеської мови до української неабияк полегшує і шопінг для туристів, й орієнтування на місцевості, та і з голоду померти досить проблематично, коли у меню суп називається супом, а хліб – хлібом.
Користуючись цим чудовим фактом, ми перехопили сандвічів із зеленню, запасшись на додачу круасанами в «Ovocný Světozor» (на Vodičkova 39, біля станції метро «Můstek»). Це, як виявилося згодом, не одиничний заклад, а ціла мережа таких собі десертних фаст-фудів. Щоправда, я використовую це слово не у звичному для нас негативному значенні, а тільки щоб підкреслити швидкість обслуговування. До речі, на замітку: в Празі немає празьких тортиків – ну геть немає, тож і не шукайте.

Далі, підкріпившись, радимо вирушити на досить ізольований берег Влтави. Кількість птахів там значно більша, ніж охочих їх погодувати. Це дивно, адже немає кращого способу задобрити будь-яке старе місто на річці, як згодувати виявленій живності весь здобно-смачний запас своєї сумки.  Це моє власне спостереження, але не здивуюсь, якщо за декілька десятиліть потому орнітологи відкриють дивний взаємозв'язок між удачливістю туристів у конкретному місті та ступенем ситості місцевих пернатих.

Нарешті, моя улюблена частина в будь-якій подорожі – знайомство з підземкою. Як з'ясувалося, празький метрополітен складається всього з трьох гілок – червоної, жовтої і зеленої, відповідно A, B і C. Посередині лінії перетинаються, утворюючи пересадочний трикутник, тож по закінченню туристичних блукань містом ви можете хутко дістатися будь-куди, просто повернувшись до центру міста. І ще, не дивуйтеся відсутності ескалаторів – метро у Празі пролягає на надто глибоко, тому далеко не на всіх станціях є потреба в них.
І, звісно ж, улюбленець туристів – Карлів міст.

До 80-х років XX століття він був відкритий для автівок і трамваїв, тепер ним пересуваються винятково пішоходи. Мене особисто цікавила статуя лицаря Брунцвіка, розміщена біля опор мосту на лівому березі. Якщо вірити сучасникам Марини Цвєтаєвої та її особистим нотаткам, вікна помешкання поетеси дивились якраз на цей монумент, і вона всерйоз вважала, що схожа на нього! Роздивившись лицаря з ніг до голови, ми не засумнівалися, що як поет Цвєтаєва була незрівнянною, проте з її самооцінкою явно було щось дивне.
Наступним пунктом у нашому нашвидкуруч складеному маршруті значився Празький град. І якщо бути відвертою, то мене особисто там цікавили дві конкретні вулиці: Вікарка – де свого часу полюбляли перехилити кухоль у пивній Гавел, Елюар, Пікассо, і Злата – її ще іноді називають вулицею алхіміків. Низка невисоких, майже лялькових будиночків, де раніше працювали міські ювеліри і ремісники, а також деякий час жив Франц Кафка. Про музей на його честь (на Cihelna 2b) розмова окрема. Крім того, що там можна придбати будь-який твір письменника, біля самого входу вас ошелешать дві імпровізовані статуї-фонтани. Вони там не просто стоять, а виписують струменями води фрази відомих чехів. Ось такий біологічний скульптурний модернізм від майстра Давида Чорного.
Ну і, сподіваюсь, ви не оминете Собор святого Віта, празький годинник, орлой, на Староміській площі та ратушу – дім на розі Карлової площі, де, за легендами, жив доктор Фауст. Неможливо побувати в Празі і не помітити їх. Я ж запропоную свій список того, що або не включено у звичні маршрути, або ж значиться в них надто рідко:
- Середньовічна корчма (Medieval Tavern, Thunovska 15) – справжня історія розгортається поруч – чеська кухня, атмосфера лицарського роману. Як пощастить, побачите танцівниць або шоу з вогнем і мечами.

- Старий трамвайчик №91 на вулиці Vodičkova. Проїхавшись у ньому в компанії справжнього водія у формі, ви збагнете, наскільки інші види транспорту нудні та невибагливі.
- Дорогою з Празького Граду пройдіться біля пагорба і знайдіть там сади Вальдштейна, де на вас чекають клітки з дрімаючими совами, ставок із золотистими коропами (до речі, вони мають чудовий апетит) і ... гордовитий павич. Більш розслаблюючого місця для читання або пікніка не знайти у всій Чехії.
- Найвужчий готель «Clementin Old Town 4 *» (неподалік станції метро «Староміська», на вулиці Seminářská 4). Ширина його фасаду ледве сягає 3 метрів. Дивно, але номери там цілком просторі.

Насамкінець не забудьте про три сотні видів пива. Так-так, це не рекламний міф, тому не варто зосереджувати свою увагу на розтиражованих марках – куштуйте! Ну і, звісно ж – неперевершена гірка та міцна кава, яка є візитівкою старої, прекрасної у своїй консервативності Праги. Міста, в якому не зустрінеш хмарочосів – напевно, тому їх називають так зневажливо – «mrakodrap», зате з безліччю всіляких гротів і підземель, де навіть найстаріший у Європі скляний завод 1414 року теж під землею.
* * *
Їдучи звідти, ми обговорювали теорію про те, що по-справжньому рідне місто – це якась сума і синтез спогадів про нього...
Фото: Ельвіра Матросова

Немає коментарів:

Дописати коментар

Оставляйте свои комментарии

ПОДЕЛИСЬ

Стрелки

бесплатная раскрутка сайта Карта сайта