3

11

Керований хаос: архітектор Заха Хадід

В англійській мові є чудовий неологізм, синонім успішності – «селфмейдмен», котрий можна перекласти як «людина, що зробила себе». Саме такою людиною, безумовно, є знаменитий архітектор Заха Хадід. Ми розкажемо про її непростий життєвий і творчий шлях її ж словами.
«Я люблю людей з палаючими очима»

 
Заха народилася у Багдаді 1950 року в сім’ї дуже діяльної й енергійної людини – Мохаммеда Хадіда, космополіта, бізнесмена й лідера демократичної партії Іраку. Саме від нього тендітна жінка й отримала твердий, як елементи її конструкцій, характер. Перебуваючи із самого дитинства в колі передових людей, що прагнули перетворити свою країну на процвітаючу й передову, вона ще в 11 років вирішила, що не хоче сидіти вдома і тільки займатися господарством, як прийнято у мусульманських сім’ях. Вона мала мету – стати видатним архітектором і створювати світ довкола себе.

Ця амбіція привела Заху Хадід спочатку на математичний факультет Американського університету у Бейруті, а потім і в найпрестижнішу школу Архітектурної асоціації Лондона, де вона зустріла ще одну людину з палаючими очима, котра зіграла важливу роль у її житті – нідерландського архітектора-експериментатора Рема Колхаса. Він захоплювався ідеями деконструктивізму, оскільки вважав, що архітектура – це мистецтво і її не можна сковувати нудними міськими генпланами і традиційними формами. Сміливі і незвичайні проекти Хадід, котрі вона здавала як контрольні роботи, зробили її улюбленою ученицею Колхаса, тому вже до закінчення навчання він запросив її працювати у власне архітектурне бюро, де продовжився її розвиток як майстра.

«Займатися архітектурою, коли ти жінка й іноземка, дуже складно. Тим більше, якщо ти робиш щось «ненормальне».
У віці тридцяти років Заха вирішила, що хоче відкрити свою компанію. Колхас сприйняв це нормально і побажав їй одного – не зупинятися і перевершити себе самого, оскільки для справжніх наставників – це найкраща нагорода за їхню працю. Однак наступне десятиліття принесло Хадід мало приводів для радості: в її надто амбіційні й футуристичні проекти ніхто не наважувався вкладати гроші, а чимало угод, як, наприклад, з Оперою в Кардіффі, зривалися в останній момент. Ситуацію ускладнював ще й гендерний факт: архітектуру завжди вважали «чоловічою професією», тому до самого початку 90-х років минулого століття Заха Хадід була хоч і цікавим, але «паперовим» архітектором, а її бюро займалося маленькими приватними проектами – дизайном квартир і будинків, щоб бодай якось утриматись на плаву.

Мабуть, багато хто у подібній ситуації махнув би на свої цілі і почав просто тішитися життям, заробляючи ремеслом. Та наша героїня й не думала здаватися – вона продовжувала брати участь у конкурсах, вигадувала нові форми й вірила, що настане день і її креслення й ескізи будуть втілені в життя.
«Щасливчик – це людина, котрій випадає багато шансів».
Що таке шанс і як ним скористатися, уродженка Іраку знає не з чужих слів. Близько 13 років вона терпляче чекала можливості вповні продемонструвати свій талант, і коли 1990 року компанія-виробник меблів Vitra замовила їй придумати пожежну частину, Хадід зрозуміла: або зараз, або ніколи. Як одержима, вона пропонувала замовникам різноманітні проекти – один безумніший від іншого, доки вибір не зупинився на будівлі, котра нагадувала знаменитий бомбардувальник «Стелс». Цей літак, ніби закарбований у конструкцію 1993 року буквально підірвав світ дизайну й архітектури. Як це буває, здавалося б, тільки в казках чи голлівудських фільмах, Заха Хадід прокинулася знаменитою, і на неї обрушилися нові пропозиції.

Вона, що всі ці роки заощаджувала в собі якусь неймовірну концентрацію енергії, практично не відмовляла нікому і за 10 років реалізувала одразу кілька неповторних об’єктів. Головними серед прийнято вважати Центр сучасного мистецтва Розенталя в Цинциннаті (штат Огайо, США), вокзал і паркінг у Страсбурзі, лижний трамплін в Інсбруку (Австрія), центральну будівлю заводу BMW в Лейпцігу (Німеччина). 2004 року Зака Хадід підкріпила свій статус культового архітектора, ставши першою в історії жінкою, нагородженою найпрестижнішою у цій сфері Притцкерівською премією. Однак куди більше задоволення їй приніс той факт, що молоді дизайнери і проектувальники стали вважати саме її «класикою» і намагалися наслідувати.

Тепер, здавалося б, можна зупинитися і спочивати на лаврах – вона домоглася в рази більшого, ніж навіть мріяла. Та Хадід не була б Хадід, якби перетворилася на голову журі серйозних конкурсів чи очолила б якийсь навчальний заклад. Ні, вона, звісно, ділиться досвідом з підростаючим поколінням, оцінює чужі роботи, читає лекції по всьому світу і навіть випускає власні меблі, та все це – тільки у вільний час, оскільки й досі продовжує робити унікальні будівлі, перетворюючи 21-ше століття у свій простір для творчості.
«Якщо існують 360 градусів, навіщо дотримуватися тільки якогось одного?»
Окрім свого наставника – Колхаса, другим вчителем Захі Хадід можна вважати Казимира Малевича з його супрематичними композиціями. Математична освіта впереміж із буйною фантазією дають їй змогу прораховувати і створювати, на перший погляд, нестійкі форми, котрі от-от обрушаться або тріснуть. Саме деформація предметів і будівель і використання в їхній основі незвичайних елементів змушують нас захоплюватися її роботами і почувати себе у футуристичних декораціях.

І все ж не одна Хадід вміє робити «дивно», «майбутньо». Успіх її криється ще в одному вкрай важливому аспекті – здатності «вставляти» свої будівлі у природний ландшафт. Саме це гармонійне поєднання непоєднуваного і вирізняє її проекти з-поміж інших ескізів, де творчість архітектора почасти – чужорідний для міста елемент. Так що не варто дивуватися тому, що Заха спокійно працює і у близькосхідній пустелі, і в азійських мегаполісах, і у маленьких європейських містах. Вона всюди додає місту шарму й технологічності.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Оставляйте свои комментарии

ПОДЕЛИСЬ

Стрелки

бесплатная раскрутка сайта Карта сайта