3

11

Гуцули: мешканці українських гір


Що вже казати про жителів нашої планети загалом, якщо й самі українці раз по раз помиляються, стереотипно називаючи всіх мешканців західних областей своєї країни «гуцулами». Почувши таке, представники цієї етнографічної групи українців, які живуть досить ізольовано в Карпатах, тільки усміхаються. Ми пропонуємо вам вирушити разом з нами в їхні поселення і познайомитися ближче.
По суті, справжніх гуцулів у наш час зовсім небагато – з українського боку Карпат їх налічується близько 20-25 тисяч осіб. Саме стільки людей ідентифікували себе з цим субетносом під час останніх українських переписів населення. Трохи більше живе їх з боку Румунії, але в будь-якому разі ця народність не може похвалитися великою кількістю населення, та й суто фізично навряд чи вони могли б заселити гори, місцями украй важкодоступні, якби їх було більше. Традиційно гуцульською столицею вважається селище міського типу Верховина, що в Україні, хоча майже сто років тому адміністративним центром вважалося селище Ясіня. Саме там був уряд Гуцульської республіки, яка проіснувала з листопада 1918 року до липня 1919-го. Це державне утворення кануло в Лету в період визвольних змагань українського народу, коли західні кордони України нескінченно змінювалися, і самі Карпати почергово переходили під юрисдикцію сусідніх країн.

Сьогодні гуцули, усвідомлюючи себе українцями, й не думають про власну державу, оскільки ані політичні катаклізми, ані економічна ситуація на їхнє життя майже не впливають. Через віддаленість від великих міст їхній спосіб життя практично не змінився не те що за сто років, але, певно, і за п'ятсот. Основні заняття горян – скотарство, лісові промисли, збиральництво, ремісництво та сироваріння. На ці процеси, особливо, якщо вони відбуваються далеко від цивілізації, сама ця цивілізація ніяк і не може вплинути. Хоча останніми десятиліттями ситуація дещо змінюється, передусім завдяки туристам, як українським, так і закордонним. Адже їх неабияк цікавить цей самобутній народ, який живе в самісінькому центрі Європи, і люди охоче їдуть туди заради еко- та етнотуризму.

Крім повного занурення в гірський спосіб життя в гуцульських селах, мандрівників приваблює також можливість поспостерігати за місцевими жителями, оскільки ті донині зберегли не лише багато давніх традицій, а й шаманські обряди. Тутешні знахарі, яких називають мольфарами, вельми шановані та всесильні люди. Вони справді допомагають здолати багато проблем, і це можна назвати дивом. Поєднання християнських і язичницьких вірувань дозволяє говорити про те, що тут у людей власна релігія і свої уявлення про небесне. При цьому гуцули, як неймовірно ввічливі люди, все життя називають батьків на «Ви», максимально толерантні до гостей, нічого їм не нав'язують. Такого ж ставлення вони вимагають і від гостей – слід шанувати традиції та з повагою ставитися до сформованих кланових відносин.

Крім цікавих і барвистих народних свят, гулянь і церковних служінь, приїжджі обожнюють спостерігати за філігранною роботою гірських майстрів і ремісників, зокрема, фахівців по дереву. Предмети побуту, а також музичні інструменти, виготовлені їхніми руками – це справжні витвори мистецтва. Узяти хоча б трембіту – найвідоміший український духовий інструмент у світі. Її довжина становить 3-4 метри, основним матеріалом служить європейська ялина, яку за допомогою спеціальних технологій для цілісності з’єднують без клею. Трембіту використовують як під час таких важливих обрядів, як весілля чи похорон, так і в повсякденному житті. Неймовірне задоволення слухати мелодії гуцульських вівчарів, які вражають своєю красою і глибиною. Цей народ кого завгодно може ненав'язливо змусити задуматися про прекрасне. Недарма ж саме тут великий режисер Сергій Параджанов зняв фільм «Тіні забутих предків», назавжди прославивши українське поетичне кіно. Картину часто називають історією гуцульських Ромео і Джульєтти. Всесвітньо відома українська співачка Руслана, осучаснивши гуцульські танці та пісенні мотиви, здобула перемогу на престижному конкурсі «Євробачення». І це тільки найбільш промовисті приклади. Місцевий фольклор по-справжньому чіпляє, особливо коли слухаєш ці легенди і байки специфічною місцевою говіркою, не завжди зрозумілою навіть жителям західної України, сидячи коло багаття з кухлем міцного трав'яного чаю, а над головою ясне зоряне небо.

А щоби байки краще сприймалися, варто перед цим добряче повечеряти, бо й апетит у горах – будь здоров і сама кухня гуцулів сприяє цьому. Не тільки солоні й духмяні сири, зокрема, бринза, заслуговують на увагу. Кукурудзяна каша «банош» зі сметаною і шкварками стане улюбленою, те ж саме можна сказати і про грибну юшку з найніжнішою домашньою локшиною. Гриби в сметані, пироги з чорницею, голубці з квашеної капусти – від усіх цих смаколиків слинка котиться мимоволі. І хоча все дуже ситне, жадібність-таки переможе, і попросиш ще одну порцію. Самі горяни тільки всміхнуться у відповідь та неодмінно пригостять своїми простими й водночас дивовижними стравами, оскільки цей народ славиться своїм відкритим і щедрим характером.

У гуцульське село потрібно їхати щонайменше на тиждень, щоб не тільки поспостерігати за життям одного з малодосліджених народів Європи, а й насолодитися красою Карпат, спуститися бодай раз гірською річкою, сходити до лісу по гриби і, звісно ж, зійти на Говерлу, звідки видно сусідні країни. А від хмар, які пропливають з усіх боків, просто дух захоплює, і ти розумієш, що Гуцульщині не потрібні ані столиці, ані кордони, вона і так існує попри все.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Оставляйте свои комментарии

ПОДЕЛИСЬ

Стрелки

бесплатная раскрутка сайта Карта сайта