3

11

Slowlife: встигнемо все


Либонь, кожній людині, що живе в нашу стрімку добу, яка час від часу прискорюється, слід зупинитися, щоб зітхнути і перезарядити сили. Особливо часто подібні паузи необхідні жителям великих міст, оскільки там буквально весь довколишній простір ніколи не спить. Щоб знайти всередині себе заповітну кнопку «стоп», а потім і натиснути її, ми пропонуємо вам розповідь про молоду, але дуже цікаву філософію життя, котра отримала назву Slow life, що перекладається як «повільне життя». 
 
Прийнято вважати, що точкою відліку і часом народження нової філософії став 1986 рік, коли неподалік від однієї з центральних площ Рима – площі Іспанії – «Макдональдс» вирішив відкрити своє чергове кафе. Незважаючи на те, що до того моменту мережа вже завоювала весь світ, зокрема й Італію, римські інтелектуали і патріоти вирішили, що фастфуду в їхньому багатовіковому місті і так вистачає, і відкриття ще одного ресторану в історичній частині міста – явний перебір. Протестну групу очолив шанований італійський публіцист й інтелектуал Карло Петріні. Протягом кількох місяців його невелика команда не давала забудовникам приступити до роботи. Поступово до них стали приєднуватися не тільки друзі і знайомі, але й пересічні італійці, котрим сподобалася висунута Петріні концепція захисту національної кухні. Як казав у той час сам журналіст, він не проти «Макдонадльдсу», він проти того, що все стає «Макдональдсом» – швидким, універсальним й одноманітним. І все ж корпорація перемогла, оскільки і земля під новий ресторан була орендована законно, і муніципалітет вирішив не роздувати з цієї ситуації велику подію і став на її бік, тому кафе все-таки відкрили, і воно продовжує працювати і в наші дні. Однак ця ситуація – зовсім не поразка Петріні і компанії, а радше їхня перемога, оскільки їм вдалося не лише показати, що власні традиції можна захищати навіть відносно малими силами, але й у процесі боротьби виробити цілу філософію, покликану повернути людство до більш спокійного й осмисленого життя.

Однодумцями Карло Петріні стали Гейр Бертелсен і Карл Оноре, що створили цілий Інститут Повільності, символом якого став равлик, і написали засадничі праці з «уповільнення», пропонуючи людям особливий вид дауншифтингу, котрий не потребує переїздів до Індійського океану, оскільки задоволення від життя можна отримувати тут і тепер. Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х слоулайфери ставали в Європі все популярнішими, а їхня діяльність почала виходити на практичний рівень. Члени співтовариства почали налагоджувати безпосередній контакт з муніципалітетами, кафе, магазинами, університетами і навіть великими компаніями, доводячи реальними цифрами, що спокійна і не загнана, немов кінь, людина і щасливіша, і здоровіша, й ефективніша за сучасного міського жителя з повною головою дедлайнів, турбот і справ.

Спочатку вдавалося «уповільнити» тільки Італію, оскільки місцеві жителі залюбки погодилися з тим, що поспішати у принципі нікуди, потрібно жити розмірено, уникаючи стресу і вічного браку часу. Тим більше, що нормальне уповільнення – це зовсім не лінь, а природна потреба і голови, і тіла, тому соромитися не варто. Середземноморська кухня, котру пропонували в тутешніх ресторанах, стала символом боротьби зі швидкою їжею, тому виробився цілий напрям «Слоу Фуд». Його прибічники пропонують смакувати їжу, перетворюючи її споживання в цілу подію, а не їсти тільки для того, щоб наїстися. Члени співтовариства – певним чином антиглобалісти: їм хочеться, щоб у світі ставало дедалі менше однотипних ресторанних мереж, котрі вбивають, на їхню думку, унікальність кожної кулінарної традиції. Окрім їжі ще одним важливим напрямком роботи Інституту Повільності стала сфера, що отримала назву «Повільне місто». Сьогодні близько200 міст по всьому світу приєдналися до руху. У рамках своєї роботи місцева влада за допомогою активістів намагається поліпшити комфорт містян, борючись із шумом, брудом і трафіком. Дуже важливим завданням цієї діяльності вважають створення якомога більшої кількості зелених зон, оглядових майданчиків, скверів та інших затишних і спокійних місць, де кожен містянин має змогу відпочити від метушні і, що називається, «повтикати». Більше того, члени руху стежать за тим, щоб у містах також створювали адекватні умови праці на робочих місцях, щоб чітко виконували розпорядок дня, і у людей не було переробітку.

Звісно, з боку може здаватися, що Слоулайф з усіма її трактатами, статтями і маніфестами – це утопія і доля якихось маленьких міст, що потребують піару, та насправді це не так. Як запевняє той же Бертелсен, більшість метушні й хаосу довкола себе людина створює сама. Дослідник запевняє, підтверджуючи свої висновки цифрами, що за розміреного й усвідомленого життя ти навпаки встигаєш більше, оскільки безперервні дедлайни не відволікають психіку і мозок від роботи, а продуктивність праці зростає на 15-18 відсотків. Незважаючи на відносно невеликий вік філософії, з кожним днем її прибічниками стає дедалі більше і більше людей на всіх континентах. Навіть у Китаї і США, котрі за своїм ритмом життя взагалі не схожі на маленькі європейські, а особливо італійські містечка, де прийнято годинами пити каву на п’яцах і спілкуватися, вже з’являються численні активісти цього руху, котрий має стати патичком-рятівничком людства у XXI столітті.
Він уже так чи інакше входить у всі сфери людського життя, оскільки вже є «Повільна мода», спрямована на виробництво універсального одягу, котрий не треба міняти кожного сезону, влаштовуючи шопінги. У скандинавських країнах дедалі більшу популярність має концепція «Повільного телебачення», де спокійні і розмірені телепрограми протиставляють звичному для нас кліповому монтажу і кривавим новинам. Там же, у Швеції, недавно ухвалили рішення про перехід на 6-годинний робочий день, оскільки продуктивність праці не падає, а навіть росте, що було з’ясовано шляхом експерименту. І це Швеція, на секундочку. Одна з найуспішніших країн планети, жителів якої ніяк не прийнято називати ледарями. Більше того, буквально недавно виробили концепцію «Повільного відпочинку», коли тобі не треба з язиком на асфальті бігати протягом уїк-енду довкола всіх пам’яток міста – достатньо приділити час парочці об’єктів, зате пройнятися ними по повній. Подібні екскурсії вже пропонують «повільні гіди». Отже, уповільнюйтесь і встигайте все, насолоджуйтесь життям, адже за всім однаково поспіти, так навіщо брати участь в апріорі програшних перегонах?
Фото: i.wallpic.net, 4.bp.blogspot.com, www.foto.basov.com.ua, thaispasnow.files.wordpress.com

Немає коментарів:

Дописати коментар

Оставляйте свои комментарии

ПОДЕЛИСЬ

Стрелки

бесплатная раскрутка сайта Карта сайта