3

11

Незбагненний Нан-Мадол: місто над безоднею

Автор:
Краще за незаселений острів може бути тільки покинутий штучний архіпелаг зі слідами зниклих цивілізацій! Мирний плескіт весел, що бентежать блакитні сни Тихого океану, утихомирює барабанний дріб екстазу у скронях, готуючи волю і розум до побачення з головною загадкою Мікронезії. 
 
Нан-Мадол пустує не одну сотню років, могутні стіни роз’їдає морська сіль, але навіть у полоні забуття заборонене місто не втрачає величі.
З висоти пташиного польоту Нан-Мадол має вигляд лабіринту малих островів, розкиданих довкола південно-східного узбережжя вулканічного острова Понпеї на заході Каролінського архіпелагу. Уважний погляд невдовзі запримітить систему у смарагдовому хаосі неприкаяних клаптиків суходолу: дев’яносто два острівка утворюють вулиці, площі і провулки, з’єднані каналами, причому не як заманеться, а строго по прямій. У години відливу вода відходить, звільняючи шлях до мегалітичних будівель небаченої величі.

Фото outpostmagazine.com
Руїни Нан-Мадола вирізняє оригінальний спосіб кам’яної кладки, котрий не зустрічається ніде у світі, окрім сусіднього острова Кусаіе, де знайдено рештки ще одного стародавнього міста – Лелу. Монументальні колони з базальту, складені хрест-навхрест, утворюють грандіозні споруди заввишки від восьми до вісімнадцяти метрів. маса блоків сягає тридцяти тонн і більше. Тим більш дивно, що базальтові скелі, де, імовірно, добували сировину, виявлено тільки на протилежній стороні Понпеї.
Те, як неграмотні аборигени рухають багатотонні глиби, не вкладається у свідомості зачарованого мандрівника, тому не дивно, що довкола «тихоокеанської Венеції» вирують окультні пристрасті. Кому тільки не приписують будівництво Нан-Мадола – то прибульцям із космосу, то расі велетнів із загиблого континенту Лемурія, а то й поготів підводній армії великого і жахливого Ктулху. Адже сам Лавкрафт у повісті «Тінь над Іннсмаутом» дає зрозуміти, що мегаліти Нан-Мадола і Лелу створені Великими Стародавніми.

Фото pohnpei-adventure.com
Насправді у надприродному втручанні не було потреби – цілком вистачало підручних засобів. Лава, що застигала, сформувала вертикальні базальтові виходи у вигляді шестигранних колон, так що можна було не вдаватися до обробки каменя, а для підйому і переміщення блоків острів’яни використовували важелі, знайомі ще первісній людині. Плити часто зазнавали пошкоджень під час транспортування, але аборигени навчилися закладати проміжки щойно зрізаними кораловими голівками. Під величезною вагою кладки корал, що засихав, перетворювався в щільну герметичну масу, що замінювала розчин.
За даними радіовуглецевого аналізу, Нан-Мадол забудовували в кілька етапів протягом V–VIII століть. Фундаментами споруд, занурених у воду слугували осколки зруйнованого атола, що фігурує в легендах під назвою Ханімвейсо – «обитель богів». Розквіт міста припав на період правління династії Сауделер. Історія боротьби за владу відображена в епічних легендах про братів-близнюків Олосипу й Олосопу. Обидва вони володіли таємними знаннями, тому їм було неважко підкорити всі острівні племена. Дбаючи про процвітання царства, близнюки збудували місто на честь бога врожаю, примусивши дракона підняти «землю богів» з морського дна. Після смерті Олосипи Олосопа став одноосібним правителем Понпеї, а його син заснував рід Сауделер, що правив з 1200 до 1648 року.

Фото pohnpei-adventure.com
У північно-західній частині Нан-Мадола збереглися культові споруди, за якими можна скласти уявлення про ритуальні практики Мікронезійської імперії. Боги і богині ототожнювалися з тваринами, причому кожному тотему належав розкішний храмовий комплекс на окремому острові. Центральний храм був розташований на острові Іцед, де поклонялися морському богові Ріікі в образі вугра. До наших днів дійшли два кам’яних басейни: один із них був призначений для божественного вугра, а в другому вирощували дрібну рибку на прокорм «божества». На сусідньому острові мешкала богиня Нанунсунсан в образі черепахи. Драйвери і досі знаходять на дні каналів панцирі принесених в жертву «богинь», прикрашені смарагдом.
Сауделери веліли вождям народів переселятися в Нан-Мадол поближче до богів і духів. За такі почесті треба було прославляти імператора до кінця своїх днів, однак за ширмою показної великодушності чітко проступали політичні мотиви. На ізольованій території набагато простіше організувати нагляд за потенційними лідерами й обмежити контакти старійшин з простолюддям, невдоволеним непомірною даниною і безчинствами царської свити. Легенди твердять, що серед правителів траплялися і канібали, за наказами яких викрадали людей.
Занепад Нан-Мадола пов’язують з нашестям войовничих племен острова Кусаіе. За легендою, вождь завойовників Ізокелел приходився сином богові грози, котрий вирішив дати урок хороших манер останньому Сауделерові. Коли царський палац на острові Пан-Кадира оточили воїни, тиран кинувся у воду і перетворився в рибу, а місто, прокляте богами, обезлюдніло і прийшло в занепад, ставши притулком нечистих духів.
Постарілий мавзолей Сауделерів на острові Нан-Дувас досі вважається домінантою Нан-Мадола. Цитадель обступають подвійні фортечні стіни і три незамкнені фортифікації, розділені ровами. Проникнути у двір можна тільки через крихітний лаз: заповзаючи у фортецю на колінах, острів’яни проймалися почуттям власної нікчемності. Тих, хто не виявляв належного трепету, чекала холодна камера у підземній в’язниці, а майно жертв монаршого свавілля вилучалося на користь казни.

Фото pohnpei-adventure.com
Ходили розмови, нібито в роки японської окупації з Нан-Мадола вивезли платинові саркофаги Сауделерів та інші скарби, знайдені при розкопках храмів. Чемна відповідь Токіо на офіційний запит американської адміністрації Понпеї, звісно, спростувала безглузді чутки… Хоча хто знає, які таємниці приховані за похмурими стінами мегалітів?
Заглавное фото wondermondo.com

Немає коментарів:

Дописати коментар

Оставляйте свои комментарии

ПОДЕЛИСЬ

Стрелки

бесплатная раскрутка сайта Карта сайта